Ознакомьтесь с нашей политикой обработки персональных данных
  • ↓
  • ↑
  • ⇑
 
21:25 

якось усе жахливо
погано
не приємно
вафля
щось не так

@музыка: Busted - Air Hostess

22:29 

вафля!врятуй

@музыка: бумбокс

@настроение: хуйня

21:53 

так ось

сьогодні було всім весело
всім окрім мене
ніхто певно шо не згадав про мене
і так якось бридко
мама, ятебе бля люблю
відпустила
низький тобі уклін!!!!!!!!!!

20:18 

йти чи не йти?
шо я вийобусь?
не я вирішую!
мама бос

17:49 

ранок у родині розпочався з невдоволених обличч......

22:38 

Зав’язав з курвами та велосипедами — зима на носі.

@настроение: чудове

18:13 

занадто багато почала думати

це погано

ідіотизм

@музыка: джеремі

18:06 

все добре_все пагано

вбитись віником

@настроение: відстій

18:36 

граю в *спросил, увидел, полюбил*

тупа гра

=)

@настроение: краще

18:32 

джеремі

ну він занадто крутий))

@музыка: джеремі

18:05 

уєеееее

концерт був кльовий.....і хлопчик теж))від себе такого не чекала)))

я йому монети, він мені цьомки=**

@настроение: посередньо

00:04 





крутий

00:03 

=(

все жахливо?так

13:30 

тунель....треба зібратись духом)

15:35 

хм...

Їду в *райдер* за взуттям.нарешті нові скейтера!юху)

<рада радісінька>

14:57 

знайша на комп*ютері свій старий твір.....прочитала....відстій

Наші стосунки розпочались дещо дивно, але вони й досі продовжуються
З її уст:

Коли я навчалась у 8-ому класі я зустрічалась з «крутим» хлопцем. Все було казково, але через пів року ми забули один одного… Хоча ні, я через наш розрив не хотіла нікого бачити і чути. Я його не забула. Пройшло декілька місяців і я побачила колишнього і його друзів в моїй компанії. Сказати, що я була в шоці, це нічого не сказати. Я перестала спілкуватись з компанією, але згодом мені стало нудно і зателефонувала подрузі, щоб спитати, чи Вова ще з нами, чи можна мені повернутись.
-Авжеж!!! Повертайся!!! Але… він ще з нами…
Я все ж таки вирішила піти погуляти. Може в тому, що я буду бачити його щодня нічого страшного? Щось не дуже переконливо, але…
Я вдяглась як найкраще, причепурилась. (Нехай жалкує, що втратив мене.) Я зустрілась з Олесею і ми пішли на «наше» місце. Коли побачила Вову, то нічого не відчула, моє серце не почало шалено битись, не почало зупинятись, я не опинилась в іншому вимірі, голова не почала паморочитись… І я зрозуміла, що забула його!!! Це було справді чудово!!! А потім я помітила ЙОГО. ВІН жартував, ВІН розповідав якісь історії, але я не чула нічого… і повернулось те від чого я щойно позбавилась. Моє серце вистрибувало з грудей, я опинилась у вимірі де існувала я і ВІН… Із цього стану мене вивів голос янгола.
-Привіт, я- Сашко. А ти мабуть…
-Я- Саша! Приємно познайомитись.
-О, то ми тізки!!! Круто!
Це була наша перша розмова. Я потім довго думала, як так можна було так загальмувати у розмові. Йшли дні, а він не звертав на мене уваги. Мені було боляче, та що ж цим поробиш. Я знову страждала. Між тим ми з Вовою стали найкращими друзями. Якось він мені сказав, що Саня шаленіє від мене.
- Не верзи дурню.
- Та ні, я серйозно. Він мені сам казав.
Ця розмова відбулася на при кінці серпня.
А 1 вересня вся наша компанія пішла гуляти, і звичайно Сашко з нами. Він загравав до мене… Я була шокована, і в той самий час приємно здивована.
-Ходімо, поговоримо, - несподівано мовив Саша.
Ми зайшли за ріг і він обійняв мене. Потім його губи торкнулись моїх, і ми почали шалено, дико цілуватись.
-Я тебе кохаю!!!! - він закричав на усю вулицю.
З того часу я його не забувала, мріяла щоночі, що це ще повториться… Але на жаль, нічого не повторювалось… Він зустрічався з різними дівчатами, я з хлопцями. Ми робили вигляд, ніби усе забули. Але слова «я кохаю тебе», неможливо забути!
Усі наші з Вовою розмови зводились до того вечора. Він мене переконував, що я подобаюсь Сашку, а я бурмотіла щось на зразок: але якщо кохає, то чому не звертає уваги?, в нього дівчина, нащо йому я?, і так далі…Та все ж я хотіла вірити Вовці.
Минув рік!!!, а в нас справи були по старому…
Якось, у листопаді, Саня зателефонував мені. Звичайно, я була шокована.
-Ало, Саша?
- Так…- я відповіла лише через пару секунд, знову гальмую…
-Я тебе не забув…
-І я тебе…
-Я тебе кохаю…
-Що?! - я не повірила почутому.-Що?!
-Я те-бе ко-ха-ю!- він промовив по складах, ніби я справді не зрозуміла…
-Е…… тобто?... я не розумію….. ти ж….. у тебе ж….. е………. дівчина………….
- Але я кохаю тебе! Зрозумій! Я ладен був вбити усіх твоїх залицяльників!
- Так…. Тобто мені шалено приємно, але в тебе є дівчина, і ти не будеш зраджувати їй зі мною! Бувай! - і я поклала слухавку.
Я подумала, що Сашко бабій. Мені стало огидно. Невже усі ті слова просто новий спосіб залицянь? Тренування на дівчатах?
Наступного дня Олеся підійшла до мене і спитала:
-А чому Сашко покинув свою дівчину?
- Не знаю…- я зніяковіла, невже через мене…
-А ти вже була в їдальні? Бачила?
- Що я мала бачити?
-Ходімо, побачиш.
Ми прийшли у їдальню і я була здивована, шокована, тощо. На стіні висів велетенський плакат, і на ньому був напис: «ПРОБАЧ!!! ДАВАЙ ПОЧНЕМО ВСЕ СПОЧАТКУ!!! Я СПРАВДІ КОХАЮ ТЕБЕ!!! ТИ ПОТРІБНА МЕНІ!!! ЗУСТРІНЕМОСЬ СЬОГОДНІ ЗА ТИМ САМИМ РОГОМ?! Я БУДУ ЧЕКАТИ!!!», а знизу намальоване серце і написано: «САША+САША=?????». Я не знала що й казати… Олеся підбігла і зняла плакат.
- Це щоб вас обох не викликали до директора!
- Дякую… А де він?
- Директор? Нащо він тобі?
- Та ні! Сашко!
- А навіщо він тобі? Невже ти туди підеш? Ти ж знаєш, він бабій!!
- Ти не розумієш…. Ти не усе знаєш…. Я не піду туди, але я просто повинна з ним поговорити!! Зрозумій мене……..
І в мене хлинули сльози! Не знаю чому… Можливо, я просто так давно чекала моменту коли він зізнається мені у коханні…. Можливо, я просто відчула ,що буде далі, що ми будемо разом…. Можливо…. Та яка різниця чому заплакала. Це не суттєво!!!
- Чого ти? Через нього? Через мене? Я все зрозумію…
- Давай потім… Де він?
- Не знаю…
І я як ідіот побігла шукати його по всій школі… Через пів години пошуків знайшла його…
- Привіт… Навіщо ти це зробив?
Мої очі ще були червоні від сліз…
- Привіт… Невже ти не розумієш? Я кохаю тебе!!!
- Не можна розкидатись такими фразами…
- А я й не розкидаюсь!! Невже не можна зрозуміти і повірити, що я кохаю тебе???
- Ні! Не можна… Я не можу… Мені важко… Зрозумій…
- Повір і мені важко…
- Ні! Ти не розумієш!!! Я не можу так!
- Як так? Що такого складного я прошу в тебе? Я взагалі нічого не прошу… Я просто констатую факт.
- Зрозумій…повірити тобі…це важко…я вже раз повірила, а натомість отримала низку гидотних емоцій і почуттів…купу ночей, коли мої очі не закривались…я думала лише про тебе, а потім я навчилась з цим жити далі. Я змогла забути твої слова. Я кохаю тебе. Гаразд. Можливо, я не забула, а просто зробила вигляд, що забула.. Але так було простіше… Зрозумій!
Мене переповнювали змішані емоції… Знову нагортались сльози!
- Я теж не забув ті слова! Мені теж було важко! Щоночі я мріяв про тебе, про твою усмішку, очі, дотик….руки…про всю тебе, без залишку.
Мені хотілось йому вірити. Але чи варто було?
- Увесь цей час я кохала тебе…
На останньому слові все таки хлинули сльози. Ну, я справді плаксійка! Ненавиджу!
- То що зупиняє тебе зараз???
- Ти… Це жахливо.. Щойно ти розійшовся зі своєю дівчиною, я тут під боком є я. Почуваю себе запасним варіантом… А ці слова-це просто розіграш!
- Як мені довести почуття? Що я маю зробити, щоб ти зрозуміла усе?
- Не варто… Я не хочу щоб ти мені що-небудь доводив!
- Але…
- Без але!
Я розвернулась і пішла геть, а він там стояв. Стояв і дивився мені у слід. Просто я не могла йому повірити. Простіше було піти геть. Я обрала простіший шлях. Тоді думала, що дарма.
Прийшовши додому я закуталась ковдру, ввімкнула плеєр і думала про нас. Мама вирішила, що я захворіла. Ну й не хай. Мені все одно. Наразі мене цікавив лише він.
Наступний ранок. Добре шо вихідний.
- Саш, вигуляй песика.
- Так, мам.
Я швиденько зібралась і пішла на вулицю.
Надворі мене чекав сюрприз. Перед входом в парадне, рожевою фарбою не асфальті було намальоване велике серце, а в ньому лежала квітка. Я посміхнулась. Звичайно ж підняла(думки що то не для мене навіть не було). А на місці квітки був напис маленькими-малюсінкими літерами: Саша+Саша=???
Було дивно….було приємно.. Я відчула себе комусь потрібною.
- Ало, Саш, що це в мене перед будинком?
- Ало… То я….ее….ну…ти ж не дала відповідь у школі, то я вирішив…еее…наполягти…
- Приємно..
- То що?
- Про що ти?
- Про питання?
- Я тебе кохаю…
- А вчорашній діалог?
- Я так і далі думаю… Але серце не слухає розум… Вони в мене не товаришують.
- То що?
Сашко, здавалося, був розгублений. Я теж. Я не знала, чи забити на все і кинутись йому на шию, чи забути його.
- Може зустрінемось? Я можу зараз підійти. Поговоримо…по-людськи.
- Гаразд. Давай. Я буду біля садка.
- Я тебе кохаю.
Я не поспішаючи йшла до садка, думаючи, що робити. Я кохаю, але я ж так не можу через колишню, через нашу розмову(першу, другу….). Важко. Я думала, що вже пережила найскладніший етап у житті(стосовно нього), але – ні. Все ще попереду.
Коли я помітила його біля паркану, то була здивована. Ніколи ще не бачила його таким засмученим.
- Привіт. Що з тобою? Ти якийсь вбитий.
- Послухай… Вибач мене. Я буду робити усе щоб ти мене пробачила. Усе. Занадто довго я вбивав у собі ті почуття. Але вони виявились сильнішими. І вони виявились взаємні, ці почуття. Це занадто чудово я розумію, я не заслуговую, але дай мені хоч малесенький шанс, і ти не пошкодуєш. Чесно.
- Я і не думала шкодувати.
В мене на обличчі з’явилась усмішка. Може варто йому пробачити? Забути про минуле і думати лише про майбутнє? Ризикнути спокоєм(відносним) заради почуттів.
- То що ти мені скажеш?... Тільки не мовчи. Благаю.
- Я тебе кохаю. Я зможу дати шанс нашим стосункам.
Він підхопив мене на руки, як у американських фільмах, і поцілував. Дуже ніжно і обережно. Поставив мене на землю. Подивився на мене. Посміхнувся.
- Ти найкраща у світі. – він прошепотів це мені на вухо.
Ні, це він найкращий. Я не промовила цих слів, бо він мені заткнув рота ще одним поцілунком.

про щось...

главная